“Хочу як у Google” - чому зарплатні очікування більше не відповідають дійсності

Є такий тип кандидата, якого зараз стає все більше. Він приходить на співбесіду впевнено, CV виглядає непогано, але вже в першій розмові звучить сума, від якої рекрутеру доводиться тримати паузу, щоб опанувати себе. Не тому що багато – а тому що… звідки це взялося?

Дефіцит кадрів зробив своє. Особливо у виробництві, логістиці, фінансах, інженерії та медицині – нішах, де людей і до того не вистачало. Кандидати чують від колег, бачать у Telegram-каналах, читають у статтях: “зараз можна просити більше”. І вимагають. Іноді обґрунтовано. Але дедалі частіше – просто тому що “а раптом дадуть”.

Проблема не в тому, що люди хочуть заробляти добре. Проблема в тому, що очікування ростуть швидше за навички. І компанія опиняється перед вибором: переплатити, відмовити або шукати інший вихід.

Як зрозуміти, що перед вами “порожнє” резюме

Досвідчений рекрутер відрізняє завищені очікування від справді обґрунтованих за кількома речами. По-перше, людина не може конкретно пояснити, за що саме вона хоче таку суму. “Ну я вже п’ять років у сфері” – це не відповідь. По-друге, на практичних питаннях або тестовому завданні з’являються паузи там, де їх не мало б бути.

По-третє – і це найважливіше – людина не знає ринку. Вона назвала суму, яку почула десь, але не може порівняти її з реальними оферами конкурентів чи пояснити, чим її профіль відрізняється від середнього.

Це не завжди нечесність. Часто це просто інформаційна бульбашка плюс надія.

Що робити компанії  і де шукати баланс

Найгірше рішення – просто відмовляти всім, хто просить “забагато”. Ринок такий, що завтра ця людина піде до конкурента, і ви залишитесь із відкритою вакансією ще на три місяці.

Найгірше рішення номер два – погоджуватись на будь-які умови з відчаю. Бо людина, яку найняли переплативши, дуже швидко це відчуває. І або розслабляється, або через пів року йде туди, де запропонують ще більше.

Що реально працює – це прозорість і структура. Конкретна вилка ще у вакансії, з поясненням, що входить у верхню частину. Чіткі критерії: що людина має вміти, щоб отримувати ту суму, яку просить. Не “ми подивимось” – а конкретика.

Гроші – не єдине, чим можна зацікавити

Компанії, які навчились не переплачувати, але й не втрачати людей, зазвичай роблять ставку на кілька речей одночасно.

Гнучкість – не як бонус, а як базова умова. Можливість працювати дистанційно хоча б частково, нормований графік – це вже перевага.

Навчання за рахунок компанії. Людина з меншим досвідом, яка розуміє, що тут можна вирости – часто цінніша за дорогого спеца, якому вже нікуди рости.

Зрозуміла кар’єрна траєкторія. “Через рік – така-то позиція, через два – така-то” – звучить інакше, ніж “будемо дивитись по результатах”.

І, нарешті, репутація. Компанії з реальними відгуками, де люди не пишуть “тут  брешуть“ або “ не розрахувалися” – мають кандидатів навіть без топових зарплат. Бо стабільність зараз коштує дорого.

Ринок праці 2026 – це не ринок роботодавця і не ринок кандидата. Це ринок, де виграє той, хто вміє домовлятись чесно.